"[i]Жизнь - это сложная штука, но эта сложная штука открывается просто, как ящик, нужно только уметь его открыть[/i]." - О. Бендер
Нещодавно читав статтю на BBC (http://www.bbc.com/earth/story/20160111-what-is-it-that-makes-you-a-human-and-not-something-else), де стверджувалося, що людина, той самий Хомо Сапієнс, взагалі невідомо хто з точки зору наукової класифікації видів. Нема єдності у визначеннях: "хомо" ніяк не отримає адекватного тлумачення. Про "розумний" взагалі годі казати.
Зауважу, що невизначеність була започаткована ще першим класифікатором від науки, Ліннеєм.
Карл Лінней (Carl Linneaus), коли склав свою власну і, мабуть, першу у світі наукову класифікацію видів - Systema Naturae - детально описав видові ознаки різних равликів, лисиць, коропів, шпаків, дубів і грибів, а про людину написав мало, коротко і дещо загадково.
Homo Sapiens. Nosce Te Ipsum. - буквально: Людина Розумна. Пізнай себе. Себе, Карле!
Тобто це можна розуміти так, що людина, на відміну від "інших мавп", знає про свою належність до людства by default. Або ж Лінней, як прадавній філософ, просто побажав кожному з нас "пізнати себе" і зробити висновки: хто ти і що ти. Пізнай себе, Карле!
Зауважу, що на початку 50-х років питання про відмінність людини від тварини отримала яскраве фантасмагоричне втілення (роман Веркора "Люди чи тварини?"), але не відповідь.
Отож. З оцим завданням - "пізнай себе" - людина розумна доки не впоралась. Науковці сперечаються, пересічні не зважають.
Тим часом до тих знань, що були доступні в часи товариша Ліннея, додалися відомості про ДНК. Браття, сестри! - з огляду на оті всі невидимі штуки ми маємо звертатися саме так - "браття, сестри" - і до шимпанзе, і до горил, і ще до купи наших хвостатих і безхвостих родичів. ДНК зобов'язує, ось так.
Але біологія - то ще не все про нас. Це лише одна нога, ота, що стоїть на землі.
Є ще друга.
Та, що стоїть на небі.
Наш (багатий) внутрішній світ.
Розум, гумор, творчість, мова, використання засобів праці, здатність і схильність до гри і розваги - це нас ніби вирізняє з-поміж "інших мавп" і немавп. Та лишень ніби. Про розум взагалі нічого невідомо, а все інше (ніби) спостерігається і в тварин, вибачте, у братів і сестер (менших) наших.
Хіба що культ? - втім, можливо, ми просто нічого не знаємо про тваринні культи - давні, інстинктивні, таємні і безпосередні. Але можна пригадати, що для нас тварини були і богами, і жертвами богам. Про їх думку щодо цих вправ достеменно невідомо нічого. Як і загалом дуже мало - про їх думку. Але я не про це.
Як бачите, щодо нас - суцільна темрява. Багато чого про себе знаємо, але до чого це все докласти? І чого ми ще не знаємо про себе?
Та біда не в тому, що ми дечого не знаємо.
Біда в тому, що ми про себе вже "щось" знаємо. Або так вважаємо.
Ось Кант стверджував про наявність всередині людини (або принаймні самого Канта) морального імперативу або закону. Це дивувало його і переконувало - разом із зоряним небом над його, Кантовою, головою.
До зоряного неба питань нема. Дійсно, феєрія.
Це диво-дивне, чудо безперечне!
Що тут гадать? - Дивись, благоговій,
Який могутній славний буревій
Задля розваги смертної малечі
На всій поверхні чорній чималій
Крапками білими молокотечі
Зірок розсіяв незліченний рій!
В той же час історія свідчить, що закон той радше виняток. Та й зоряне небо - річ не така вже й однозначна:
Та я ж дивлюся... І мені здається,
Що ці крапки, що їх зовуть "зірки",
Об'єднані в системи і хмарки,
В сузір'я складені, як заманеться,
Не зорі це, - малесенькі дірки
В мішку, в якому людство марно пнеться,
Як біля церкви пнуться жебраки.
До чого тут небо? Озброєні Кантовим законом, люди нищили і нищать одне одного - по одному, а також повзводно, поротно і навіть помільйонно. Це біло до Канта, під час Канта і після Канта теж було.
Це ми вже знаємо. А ще знаємо ось що.
У 1963 році американський психолог Мілгрем повідомив світ про результати свого експерименту.
Мілгрем намагався з'ясувати, який відсоток людей схильний коритися "начальнику" - навіть за умов, коли накази "начальника" змушують завдавати біль і страждання іншій людині. Зрозуміло, питання таке постало як наслідок тотального нищення людей у концтаборах Німеччини часів Гітлера. Додам, що "начальник" з атрибутів влади мав лише білий халат (пригадаймо "жовті штани" з к/ф "Кін-дза-дза"). Типу, експериментатор-дослідник.
Психологи-колеги Мілгрема вважали, що лише 1-2% піддослідних дійдуть в експерименті до стадії завдання максимальних страждань іншому піддослідному за наказом експериментатора.
Психіатри поставили на те, що лише 1 з 1000 дойде до завдання ближньому найболючиших дошкулянь.
Експеримент дав геть інший результат.
65%!
Аби стало зрозуміло, що робили ті 65%, поясню. Вони завдавали іншому піддослідному удари струмом за неправильні відповіді на питання, з кожним ударом підвищуючи вольтаж, аж до 450 В. Тобто, вважали, що завдають - актор переконливо грав свою роль. 65% не зупинилися ані після благань, ані після відчайдушного гупання ніг піддослідного у стіну, ані після того, коли він перестав подавати ознаки життя.
Якщо коротко - катували ближнього свого за наказом "начальника".
"Начальник" - дядько у білому халаті - казав їм "продовжуйте, ви повинні продовжувати, продовжуйте, експеримент повинен тривати", - і вони продовжували.
Цей результат намагалися спростувати.
Мовляв, піддослідні робили це під впливом авторитету Єльського Університету. - але результат був тотожній, коли експеримент відтворили в маленькому містечку під вивіскою вигаданої організації
Казали ще, що піддослідні були схильні до насильства, тому що всі були чоловіками. - Жінки дали той самий результат.
Всі інші гіпотези, чому так сталося, також були спростовані. Експеримент відтворили в кількох странах (він вперше відбувся у США), та результат був приблизно такий же.
65% виконали наказ "начальника", який беззаперечно вів до завдання страждань і болю іншій людині аж до повного знерухомлювання тієї людини.
Як підсумував сам Мілгрем, "це дослідження засвідчило надзвичайно високу готовність нормальних дорослих людей йти невідомо як далеко, дотримуючись вказівок авторитету".
Кого після цього мають дивувати масові знищення будь-якого розмаху, як-от Голокост, ГУЛАГ, Руанда і Голодомор?
Кого після цього здивує традиційне пояснення військового злочинця за крок від ешафоту: "Я виконував наказ"? Слушне пояснення, еге ж.
Кого тепер здивує прикрозвісна цифра 89%? А вони ж всього лише висловлюють підтримку - і, мабуть, не знають, що більша їх частина насправді піде невідомо як далеко за вказівкою свого "начальника".
Інший експеримент доводить, що люди надзвичайно схильні зважати на думку більшості.
Соломон Аш провів дуже просте дослідження. Групі піддослідних показували дві картки з рисками, на одній картці - одна, на другій - три. Запитання: яка з рисок на другій картці має довжину, рівну довжині риски на першій картці? Загалом карток було 18, та скрізь різниця довжини впадало у око.
Аби питання не виявилося заскладним, "неправильні" риски мали виразно відмінну довжину - щонайменше на 5 см довше або коротше від "еталонної".
Нібито все просто. Дивись і кажи.
Проблема була в іншому: в групі з 9 осіб лише одна особа була дійсним піддослідним. Всі інші знали, що йде експеримент, їх завданням було давати неправильні відповіді.
Який був результат?
Піддослідні відчували "надзвичайних психологічний дискомфорт". Їм було ДУЖЕ неприємно чути відповіді усіх інших, які разюче відрізнялися від тієї відповіді, яку їм підказували очі. І 75% (!) корилися думці більшості принаймні у одному питанні - хоча вони бачили на власні очі, що ця думка помилкова. Загалом же 37% давали неправильні відповіді на усі запитання під впливом "громадської думки".
Вони корилися "істотно помилковому уявленню більшості".
Якщо ж хоч хтось ще давав правильну відповідь або й неправильну, аби тільки відмінну від думки більшості, відсоток цей одразу скорочувався у рази, до 10%. Люди починали вірити власним очам, а не думці колективу.
До чого я веду.
Лінней таки мав рацію.
Чи не все, що людині треба знати про себе і своє місце у світі, вкладається у коротеньку формулу "Пізнай себе".
Все інше в описі Хомо Сапієнс зайве і лише відволікає від суті.
Дізнайся більше про себе - і ти зрозумієш більше про все інше.
Хоча й знання про те, що 65% готові йти за начальником невідомо як далеко, а 75% вірять більшості, а не власним очам, вже таки "щось".
Не все, але дещо. Просто майте це на увазі.
Можливо, тоді Мілгремове "готові зайти невідомо як далеко за начальником" і Ашеве "корилися істотно помилковому уявленню більшості" не тхнутимуть такою приреченністю.
Хоча... 65 і 75! Хай йому грець!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642239
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2016
автор: Максим Тарасівський