Хоч до лісу, хоч в поле ромашкою,
Та куди вже захочеш - поклич.
Знову стану твоєю Наташкою
І забудеш мільйони облич.
Не дощами, снігами і зливами
Проклинай недолугі світи,
А солодкими стиглими сливами
Ти мене, як тоді, пригости.
Те, що нас розлучило, мов прірвою,
На хвилини, роки - на віки,
Ми сьогодні шаленою вірою,
Хоч і пізно, та зв'яжем таки...
Заплітай же волосся з ромашкою,
А до ніг - прихили всю траву.
І я буду грайливою пташкою,
Бо тобою і досі живу...
У ситцях я купаюсь - панянкою,
А шовки - розливаю вітрам.
Я твоєю лишаюся бранкою
Назавжди... І тебе не віддам...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642141
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2016
автор: Наташа Марос