Приходить ранок - думаю про тебе,
За ним йде день - лиш голосно сміюсь.
Мені б хоч мить, а більше і не треба,
На більше, може, я й не насмілюсь.
Приходить вечір - я в душі сумую,
За ним йде ніч - лиш сльози по щоках.
Не сплю, не їм, в уяві лиш малюю,
Як бачу іскри я в твоїх очах.
Вогонь палає в серці, повнім крові,
І кров тече по венах вже скоріш.
Ну, от і закохалася вже знову,
Прошу, прийди ж до мене ти хутчіш!
Весна стоїть в дверях вже, на порозі,
Вже лютий так безжально швидко йде,
Біжить невпинно, йти ж бо він не в змозі,
Весну нам за плечима вже веде.
Святе Письмо у притчі про ковчега,
Що Ной його колись побудував,
Писало, що, як альфа і омега,
Так Бог по парі всім на світі дав.
І серце хоче свято вірить в міфи,
Що суджений для мене - саме ти,
Тріпочучи лиш в грудях, наче в німфи,
Шукаючи в очах твоїх мети,
Шукаючи любові в них й бажання,
Горить воно, палає лиш вогнем.
Таке воно буває - те кохання,
Закриє серце в клітці - тільки: щем!
Дозволь хоч на секунди мілічастки,
Торкнутись до руки. Лише на мить!
Попалась у тенета - в твою пастку,
Боюсь, до тебе серце відлетить.
Прошу, не розбивай мої надії,
Втомилась вже любити я за двох.
Ти душу зчарував, ввійшов у мрії,
Тебе мені у дар дав, певне, Бог.
І кожен день щомиті, щогодини,
Про тебе тільки думки в голові.
Хоч поглядом торкнутись на хвилину,
До тебе хочу. Вистачить, повір!
Мені цього цілком буде достатньо,
Лиш в сон іще колись хоча б приходь.
Прошу, не розбивай надій останніх,
Благаю, серцю тільки не нашкодь!
Вже й так усі, кому так довіряла,
Не раз розбили серце об граніт.
Невже я знов на ті же ж граблі стала?
Аж Раєм став навколо білий світ.
Невже я покохала знов безмежно?
Прошу лише, не йди, не покидай!
Ось, серденько візьми! Гей, обережно!
Й до смерті біля свого лиш тримай!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2016
автор: Іванна Западенська