Під час того самого обіду нам, звичайно, було чим зайнятись, окрім як попоїсти. Точніше кажучи, я вирішила випити тільки філіжанку еспрессо.
-Ти чого? Зовсім з глузду з'їхала? На дієту вирішила сісти? - знервовано питала подружка, забираючи свою здоровенну порцію "Наполеона".
-Ні, просто апетиту особливо немає. Стільки роботи й відразу. Та й взагалі, скільки можна? Потрібно щось змінювати в житті.- із задумливим поглядом я дивилась кудись в далі, виголошуючи якусь чергову самокартаючу сентенцію, ніби Цицерон промову.
-О, то серйозно! Це ще лікується? Що трапилось?
-Так, все. Я вирішила твердо. Буду тепер жити інакше.
-Ще скажи - жити по-новому. То зараз дуже актуально.
-От до чого ти це? Ні! Просто хочеться взяти від життя чогось максимального. А то так уже старість близько, а я взагалі нічого не встигла зробити. Все, потрібно братись за голову. Про що я там мріяла? Вивчити ще одну іноземну мову. Потрібно починати.Якщо не зараз - то коли? А ще запишусь на курси кулінарії.
-Ага, а ще стрибнеш з парашутом!
-Це я якраз вже встигла!Так що не іронізуй.
-От молодець. Залишилось ще 99 подвигів. Геракл ти мій!Звідки ця підозріла тяга до активності?
-Набридло бути простим споглядачем життя! От знаєш, ти ніби стоїш біля швидкісного шосе, поряд їдуть машини, а ти просто стоїш і дивишся на це все. І більш нічого! Вони всі їдуть. Їх там чекає щось нове. Декого - мами, тата, декого - кохані, декого - нові пригоди, декого - дітки. А ти простий пішоход. Навіть гірше. Ти просто стовп. Так-так. Стовп обабіч дороги...
-Ну, який із тебе стовп? Що ти вигадуєш?
-Такий собі сіренький, із ліхтариком... Світе та не гріє...
-От що з тобою?Це на тебе робота так впливає? Чи нове начальство?
-Навіть не знаю. Просто сьогодні дуже хочеться діяти. Творити. Якийсь такий настрій реактивно-ностальгічний.
-Оце тебе подруга понесло! Тобі, може, не кави, а чогось заспокійливого. А то офіс рознесеш!
-Тобі аби посміятись! Ні-ні...Якраз в офісі я планую виключно бути "нижче трави", так би мовити. Мені ніяк там виділятись точно не потрібно. Бо ця Карина Аркадівна мене точно звільнить за найменшу хибу.
-У неї немає таких прав! І взагалі, чому це ти не хочеш поставити її на місце? Ти взагалі бачила, як вона себе поводить?
-У тебе й так це вийшло! Слав, я не хочу ніяких конфліктів! Із мене реально досить!
-Я розумію, але ти ж її бачила. Вона ж ходячий провокатор... Ох, аж руки чешуться...
-Слав, намагайся просто її уникати. Тим паче, тобі скоро їхати на стажування. Відпочинеш. А вона, може, просто намагається так авторитет напрацювати? Ну, щоб усі боялись, щоб не насміхались...
-Ти занадто хорошої про неї думки! Та в неї одне бажання! І тут все зрозуміло!
-І яке, дозволь дізнатись, психолог ти мій?
-Та Дмитровича вона хоче твого. Ціляком і повністю. Що там не зрозумілого?
-Ей! Ніякий він не мій! Треба він мені!Як собаці п'яте колесо!!!
-Точно?
-Мені взагалі ніхто не потрібен. Тим паче, у них, як ти справедливо помітила, досить теплі стосунки! Так що щастя їм і діточок побільше!
-Аліс! А він тобі точно не потрібен?
-Славка! Припини! Я йому точно не потрібна. І все! Закрили питання.
-Добре, але цій злюці ми повині гідно протистояти!
-Просто ігнор її! І все! Насправді, не наживай собі проблем перед виїздом!
-Тільки заради того, що ти просиш.
-От і домовились. Що там в тебе з документами?
-Потрібні від мене - є в наявності. А з рештою шеф пообіцяв допомогти!Як думаєш, це взагалі не авантюра? Може, не варто й намагатись? А раптом в мене щось не вийде?
-От чого ти боїшся? Це ж менше місяця! Англійська в тебе чудова. Ти - комунікабельна, працьовита, професійна. Просто підучишся чогось нового! І все буде добре. Не переймайся. Все в тебе вийде. Поїдеш, наберешся досвіду, нових вражень, привезеш мені сувенірчик.
-Ага, ось я тебе і викрила! Тобі просто потрібні подаруночки.
-Так-так! Ти ж якраз під Новий рік повернешся! А я люблю презенти під ялиночку. Так що будь моїм Дідом Морозом!
-Звучить, як вийди за мене заміж.
-Ой, ні-ні. Пробач!Тут ось, що не до мене-то не до мене. А все решта, будь ласка. А ще ти повинна обіцяти щодня виходити на зв'язок! По скайпу! Будеш звітувати, як мамі рідній. Або, як ревнивому чоловікові.
-То з превеликим задоволенням!
-От і домовились. Побігли вже на роботу! Бо спізнюватись нам точно не можна.
-Так-так, ти, начальство, як завжди права.
І ми потоптали знайомою стежиною назад до офісу. Там ще народ потроху сходився. Хоча уже десь всередині вирували пристрасті. Наші - такі наші. Щось знов трапилось чи що? І чому всі скупчились поближче до кабінета боса?
-Машунька, а що за загальна цікавість? - не витримала і запитала Рижа.
-Та то шеф закрився з Круеллою. Вона йому каву понесла. І вже півгодини ні слуху, ні духу. Навіть жалюзі на вікнах закрили.
-Із ким? - втрутилась і я.
-Із тією, що в твоєму колишньому кабінеті сидить.
-О... Все зрозуміло. Так а вони що прям там? - не витримувала Славка, - ти це чула? А Дмитрович - не із сором'язливих. А сам то як "пил пускав", на гітарі грав, під пристойного "косив"...
-ВІН НА ГІТАРІ ГРАЄ? - тут вже здивуванню Машки не було меж.
-То Славі щось приснилось. І взагалі говорить вона багато! Так Слава? - гнівно дивилась на подругу я!
-Так-так... Не звертай уваги!
-Та дівчата, ви чого? Якісь секрети? До речі, із поновленням вас. А тебе, із підвищенням, Аліска. Тебе тепер "на Ви" кликати, чи як?
-Не сміши! Ото ще! Дякую, звичайно. Але не треба. Нічого не змінилось. Тільки вдосталь роботи додалась. До речі, про роботу, я пішла. Купа справ!
-Аліс, тобі що не цікаво?- долинуло вже питання десь із-за спини.
Але я того вже ніби й не чула. Пішла до себе. Сіла в крісло. Ввімкнула комп'ютер. Вирішила про всяк випадок надягнути навушники. Щоб ніхто не турбував! І поринути в уяву. Скерувавши її в потрібне русло, я продовжувала записувати в блокнот ідеї, що виникали по проекту. Раптом мене перебили.
-Аліс, шефу дзвонять вже четвертий раз. Факс прийшов ще до обід. Але він тоді зустрічався із якимись товаришами з фотостудії. Просив ні з ким не з'єднувати. А тепер я навіть не знаю, що сказати. Може, ти якось сама розглянеш? Або його набереш. Бо я боюсь втручатись. А ти ж начальство, тобі нічого не буде.
-Ти що зовсім? Чому я? Машка, ти хочеш, щоб мене в один день і прийняли на роботу, і звільнили?
-Ну, сонечко! Добре, скажи, що мені їм відповісти?
-А що за факс то?
-Я не знаю...Із якоїсь офіційної установи. Там, щось про візи. Я особливо не вчитувалась...Просто, а раптом то терміново?
-Про візи кажеш? Давай так. Якщо за півгодини ситуація не зміниться, тоді принесеш мені. Щось вигадаємо. А тепер, вибачай, мені ніколи.
-Добре-добре! Може, їм вистачить вже часу?
-Ото ще! Все! Шуруй. Працюй!
Я знову натягнула навушники. Так все. Музику на повну і працювати. Ніяких думок. Лиш музика і робота. А вони там нехай, як хочуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2016
автор: Sama_po_Sobi