Анна Малигон. Я давно хотела спросить…

Я  давно  хотела  спросить:  как  тебе  там,  с  той  стороны  войны?
Кажется,  там  настолько  тепло,  что  снег  превращается  в  молоко,
а  мальчик  со  скрипкой  стоит  целый  год  в  футболке,
и  голуби,  подымаясь  над  ратушей,
зависают  между  снегом  и  музыкой,
словно  растерянные  пули  –  между  душой  и  телом.

Но  сейчас  не  буду  писать  о  нас.
Напишу  о  городах,  откуда  в  длинных  тяжёлых  конвертах
вместо  писем  приходят  дети,
где  испуганное  солнце,  как  замороженная  мандаринка,
выкатывается  раз  в  неделю,
и  сквозь  дым  виден  дым,
и  сквозь  смерть  прорастает  смерть.

Разорви  свою  грудь,  покажи  свой  внутренний  ад  –
покажи,  что  такое  быть  одиночкой,
как  это  –  такая  пустота,  что  не  о  кого  даже  пораниться.
Научи  меня  языку  стен  –
а  я  покажу  тебе  города  –
и  тобою  придуманный  мальчик  продаст  свою  скрипку,
чтобы  купить  пальто.

Я  давно  хотела  спросить:  за  что?  И  когда  это  кончится?
Столько  времени  минуло,  а  я  всё  нахожу
зажигалки  в  карманах  –  ещё  с  лета...
Куда  же  деть  весь  этот  огонь?
Больше  огня,  чем  тепла.
Больше  стен,  чем  дверей.

Ты  научишь  меня  языку  стен?

(Перевёл  с  украинского  Станислав  Бельский)

-----------------------------------------------------

я  давно  хотіла  спитати:  як  тобі,  там,  потойбік  війни?
здається,  там  тепло  настільки,  що  сніг  перетворюється  на  молоко,
а  хлопчик  зі  скрипкою  цілий  рік  стоїть  у  футболці,  
і  голуби,  здіймаючись  вище  ратуші,  
зависають  між  снігом  і  музикою,
ніби  розгублені  кулі  –  між  душею  та  тілом

та  зараз  не  буду  писати  про  нас
напишу  про  міста,  звідки  в  довгих  важких  конвертах
приходять  діти  замість  листів
де  налякане  сонце,  мов  заморожена  мандиринка
викочується  раз  на  тиждень,  
і  крізь  дим  проглядає  дим,  
і  крізь  смерть  проростає  смерть.

Роздери  свої  груди,  покажи  своє  внутрішнє  пекло    -
Покажи,  що  таке  одинокість,
Як  це  –  коли  така  порожнеча,  що  нема  об  кого  навіть  поранитись  
Навчи  мене  мови  стін  –  
А  я  покажу  тобі  ті  міста  –  
і  хлопчик,  якого  ти  вигадав,  продасть  свою  скрипку,
щоб  купити  пальто.

Я  давно  хотіла  спитати:  за  що?  І  коли  це  скінчиться?
Стільки  часу  минуло,  а  я  все  знаходжу
запальнички  в  кишенях  –  ще  з  літа…
Куди  подіти  весь  цей  вогонь?
Більше  вогню,  ніж  тепла.
Більше  стін,  ніж  дверей.

Ти  ж  навчиш  мене  мови  стін?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641604
Рубрика: Лирика
дата надходження 06.02.2016
автор: Станислав Бельский