Сан Санич Круть.
Так звали мого викладача з охорони праці.
І дійсно, він був таки той ще круть-верть.
Низькорослий, опецькуватий павич років 45-ти.
Темперамент його вихлюпувався
через розстібнутий верхній ґудзик сорочки,
ніби морська хвиля, на гребенях якої
виграють піною баранці білих кучерів.
Він завше навмисно випинав їх, як пам’ятку, на люди.
Голова його блищала, ніби важка великодня крашанка,
яку змастили олією або вкрили лаком.
Чи як відполірована наждаком булава Котигорошка.
Ходили чутки, що Сан Санич мацав студенток
на практичних заняттях по зупинці кровотечі,
прикриваючись ретельним пошуком
потаємних жіночих артерій.
Їхні хлопці ж навчили тоді його стрибати в море
із громадського катеру, що курсував
між двома берегами місцевої бухти.
Подейкували, що ті ж хлопці
перевіряли на міць його масивну крашанку.
Проте, це був точно не Великдень.
І били не об другу крашанку, а об сталевий бампер.
Інші ж казали, що Круть володів
прийомами карате чи то рукопашки...
Хай там що, але коли я дивлюся на великодні крашанки,
чи на баранчики, що лізуть з-під сорочки моря,
мені згадуються слова, які він постійно повторював:
«Ви звісно спитаєте мене, як вивчити все це? Як здати екзамен?
А я відповім вам на це: «Не знаю!»
Тільки мати моя запевняє, що точно знає –
Яйця будь-коли, будь-де найкраще варити круто...
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2016
автор: Олександр Обрій