Павло пішов погуляти повз прадавній праліс. Погуляв, порозглядав поважні пейзажі, подихав пралісним повітрям, послухав приємні переспіви птахів. Повертаючись після прогулянки, парубок побачив пречудову поляну. Присів, привідкрив пакунок, пак, проголодався після прогулянки. Попоів пухку паляницю, пряне печиво, пахучі пряники, печену птицю, присмачену перцем; попив прохолодного питва, приліг...
Прокинувся парубок пізно, привечірня паволока покрила простір поринаючою приємною позолотою. Проминаючи праліс, після приємноі полудневоі прогулянки, парубок поглянув прямо. Принебесний полумисок посилав порум'янені прощальні промені. По привечірньому потмянілому просторі простягалися пречудові поля, простелені п'янким полином, поодинокими перецвітками, пестливими паростками пролісок, приголубливими приземкуватими печіночницями.
Привечірня пухнаста пара пронизувала простір, покриваючи поля. Пробі, прагнула поплекати проліски, полин, первоцвіти... Пропала повітряна прозорість, простір посивів, притих, пнучись послухати переспіви пізноспівих птахів, писклявіння пуцвірінків.
Пречудова провесна пригортала промайливим піднесенням парубочі помисли... Прагнення покинути провесняний приязний, привітний притулок природи полишало Павла предавно. Проте потрібно повертатися, поки принічне покривало потемніння поволі принишкло, пропитуючись, проникає повітряним простором.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641494
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2016
автор: Мілена Ділан