Прийшла, порожнім підморгнула оком
- Ну, ось і я , твій час уже настав.
- Та я ж іще… - Збирайсь, - кажу я, - з Богом!
І цей канючить... Що ото ти взяв?
- Вірша. – Що – що?- Ну і глуха ж тетеря!
Вірша, мого , що дописати не встиг.
- Про що ж той вірш? І причинила двері,
- Дивак… Давно не бачила таких.
Почав вірша їй не спіхом читати,
В них про любов у кожному рядку.
Вона беззубо стала усміхатись
- Навіщо казочку придумав отаку?
Та ти ж давним-давно вже сивий,
Тобі любов - ну як мені весло,
На той світ шлях тобі єдиний,
Куди тебе на старість занесло?!
- Не встиг, - кажу, ж вірша я доскладати
І той куплет іще не написав,
Де розкажу , як треба покохати,
Щоб той, хто любить молодіти став.
Задумалась. – Ну добре, почекаю,
Тобі відстрочку зараз підпишу,
Секрет отой від тебе лиш узнаю,
І в молодість нікого не пущу!
Вірш безкінечний мушу я писати
Шукати звучні рими знов і знов,
Щоб не могла вона куплет діждатись,
Де молодість дарує нам любов…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641261
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2016
автор: Артем Хвиля