Україно, Україно,як писав Шевченко,
доборолась ти до краю, рідна моя ненько.
Тебе діти розпинають, свої і чужії,
по шматочках розтягають, як ті лиходії.
І за кордон виїзджають,щоб добра нажити
й" современними огнями" матір просвітити.
І даремно,що дипломи українські мають,
тепер з ними за кордоном старих доглядають.
Тяжко-важко в закордоні українки служать,
навіть в рабстві сексуальнім розважають мужів.
Україно, Україно, тебе залишають
і бідною, обдертою,тебе не питають.
Сирота ти, Україно! І Дніпро, і кручі!
Можновладці твої землі скупляють родючі.
Й мову чужу насаджують,щоб ганьби не мати,
щоб достойно, Україно, тебе представляти.
Твої брати, твої сестри б'ються між собою,
брат на брата, син на батька йдуть тепер війною.
Чи така ж ти ,Україно, вже грішная стала?
Чи ти Божії закони просто занедбала?
Ось така то твоя доля, ненько Україно.
Якби встав Тарас Шевченко, - з болю би загинув!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641255
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.02.2016
автор: Haluna2