І тому світ завжди
благословляє
І сонце, що встає, і серце, що
кохає. В.Симоненко. Любов.
Сонце зимове недовго
день зігріває теплом...
.................................
Ввечері тепло сьогодні –
сонце нарешті між двох.
Стрілись... і очі у очі...
і за вікном – не зима...
Світ подобрішав... та схоже –
світу сьогодні нема.
Стрілись. Мовчали... мовчали...
дихали небом одним...
Тугу в очах виїдали
теплістю в душах ясних.
Душі вогнем не горіли,
сонце – воно ж не з вогню.
Бути щасливими вміли
кожну хвилину свою.
В світанок вернулося сонце –
все ж існував грішний світ.
Двом цим розбігтися треба...
мусять збрехати: так слід.
Хтось їх збагне, хтось осудить,
Поглядом в даль проведе:
одними живуть, інших люблять...
Щастя ховають своє...
Щастя їм важко дається –
Сонце вертається в світ.
.................................
Кохання ж – воно не здається,
Його світу судити не слід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641063
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2016
автор: Яна Бім