16. П'ЯТЕ ЖИТТЯ. Обумовленості
03.02.2016* 17:35
Був переконаний, що буду як всі - офіційно не одружений, але той, хто має коханку. Для цього були обумовленості.
По-перше: вже так намучився у своєму прагненні мати сім'ю, а я вже почав усвідомлювати, що підсвідомо саме це домінувало в мені, що крах її для мене був катастрофою і я інтуїтивно відчував, що "гайки закручуються".
По-друге: різниця у віці між нами була в 22 роки і мені здавалося, що тільки тимчасовий флірт в такому випадку має право на життя.
По-третє: ніколи не мав свого тилу, а тепер втратив все те мізерне, що мав, то яка мова могла бути про наступне входження в матримоніальність?
Вчетверте: моя коханка так красномовно розказувала про те, що не може мати дітей, що я вважав це своєрідним своїм запобіжником.
Але!
Я не знав, що Доля вже розписала задалеко моє життя і що великий цикл мого існування закінчується, а наступний може бути запущений тільки через певні події.
Я тоді ще не знав, бо не аналізував це, що фактично руйнування моїх сімей іде по одному і тому ж сценарію.
Я також тоді ще не знав, що є певні біологічні закономірності у стосунках жінок і чоловіків і що в цьому відношенні я входжу в особливу категорію.
Одним словом, вона завагітніла. Радість її була велика, а я вже звично займав позицію чатування.
Прийшла повістка: мама мала квартиру в заводському будинку, а КВРЗ мав багато будинків і тому мав свій ЖЕК, то мене запросили туди на співбесіду.
Начальник ЖЕКу був увічливий:
"Пане! Мені не зрозуміло, чому ви не прописалися до матері, коли вона хворіла, адже по закону ви мали право це зробити по уходу. Тепер ми витримали рік, який по закону ви могли жити в квартирі, і вам необхідно здати квартиру. Зрозуміло? От і добре."
"Не турбуйся! Нам треба одружитися, я пропишу тебе до себе, адже у нас буде дитина" - сказала Людмила. Вона тоді дійсно кохала мене, про себе мовчу.
Так і трапилося. Тільки була одна дрібниця: в її однокімнатній квартирі жила її бабка, то нам прийшлося спати на підлозі в кухні. Бабка ніяк не могла зрозуміти чого це її видворяють в кімнату, яку вона має у квартирі своєї доньки в Дарниці. Ну що з того, що онука вагітна.
Був суд, який примусив бабку звільнити квартиру на протязі місяця. Бабка на це кричала: "Дайте мені більший строк!" Судді і присутні реготали від цієї фрази. А через 2 місяці у нас народився син і для мене все окрім нього відійшло на другий план.
Досі пам'ятаю, як зразу після Нового року забирав їх з Пологового будинку: був великий сніг, не було вітру, все випромінювало радість і ми в таксі немов пливли в казковому сяйві. А дома мені дружина влаштувала кошмарний скандал, бо я не все помив в туалеті.
Я колихав його, носив на руках і співав йому пісні - від "Ой чий то кінь стоїть" до "Жив-був у бабки сіренький козлик".
Хлопець ріс кмітливим, міцним і першим його словом було не "мама" чи "тато", а "бува". Вікна квартири виходили на напружену автомагістраль, по ній носилися автомобілі, вікно кімнати було від підлоги та до стелі, то він, стоячи біля нього, показував пальчиком на них і казав це слово. Ми довго його називали "Бува". Тепер у нього є донька, яку він любить так, як я його любив, і теж ласкаво коротко називає її.
Дружина захотіла поступити до аспірантури - допоміг. На цей час я став архітектором-кооператором, то мав вільний час. То вона ходила на заняття, а я був із сином. Писав статті для дружини. Вона шукала якусь халтуру, бо весь час грошей не вистачало, хоча заробляв я тоді знатно. Вона не погано заробляла в'язанням кофтинок - талант у неї на це був від Бога. Але між нами почала з'являтися якась тінь, а потім і щось більше.
І тут трапилась Чорнобильська катастрофа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2016
автор: Левчишин Віктор