Над Україною висить казан.
Врізається у поперечку дужка,
Та вариться у ньому дивна юшка,
Бо там кипить не щука, не сазан,
Не м’ясо. Ні.
А щось неїстівне.
Таким народ навряд чи нагодуєш.
До того ж чимсь ненатуральним тхне.
І кожен одвертається, гидує.
Вовтузяться навколо казана
Стонадцять кухарів –
І зліва, й справа.
З них кожен підсипа свою приправу.
А шеф у них, напевне, сатана.
Лакеї дріботять, хмизок несуть.
Сирий чомусь.
Не так вогню, як сажі
Із нього.
І летить вона та маже
Всіх без розбору.
Але маже й суть
Затії на вселенський цей обід.
Рецепти хибні.
Із якої кухні?
Вже ж сміх бере.
Як правило, на кутні.
Не наварили б для Вкраїни бід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2016
автор: Ніна Багата