А я кружляла Віхолою знову,
Тобі на скроні сипала сніги,
Поки свої забудеш береги,
В шаленстві танцю розпізнавши змову.
За вушком цілувала без упину,
Вустам солоний наливала піт,
Як це робила триста тисяч літ -
Собою прикривала твою спину.
Від стріл Амура? Ні, біди причастя.
У холод зігрівала, як могла,
Поки мене не вцілила стріла,
Даруючи п"янке пекуче щастя.
Злітала стрімко, Віхолою звали,
Коли то в холод кидала,то в жар.
Тебе шукала, як скарби корсар,
Жагою привороти виливала.
У спеку прохолодними дощами
Твій біль змивала, доторком руки
Я проганяла муки, і роки
Розтанули, розвіялись вітрами.
І знову, як колись, у сніжно-білім,
Нестримнім танці Віхола, поглянь,
Згадай, ким був колись і НИМ же стань,
Скоряючись пророчиці Сибіллі.
03.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640827
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.02.2016
автор: Ліна Ланська