[i]У напівтемряві розбиті спомини котились в неба дзбан,
Клепсидра неба руками-мотузками стирала зорі.
осяяне молочно-срібним пилом вливалось сонце у лиман,
тремтіло невідоме у кутку кімнати страхом неозорим.
І напівтіні, напівпостаті стелились у рядок на заклик часу,
багряним падало з небес сузір’я неопалимого грому,
розсипані китиці дощів у куполі небес стелились разом,
і падало у душу щастя терпкими залишками рому.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640752
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.02.2016
автор: Іра Табак