Закружляв в осіннім вальсі листопад,
Цей козак-заброда запальної вдачі,
Він поглянув так закохано на сад,
Що вже яблуня листом жовтавим плаче.
Він постукав, обережно і тихцем,
У сумне моє віконечко дощами,
Розіллявся на подвір’ї озерцем
І хлюпоче горобиними ночами.
Як пуховою хустиною дитя,
Він туманами укутував долину,
Задивився, мов прощаючись з життям,
На струнку дівочу вроду тополину.
Довго-довго і замріяно дививсь,
Так закохано, прощаючись навіки.
Та листочок не злетить опалий ввись,
Повернутись до джерел не зможуть ріки…
Дув щосили у кларнети восени
I під звук мінорний лагідної пісні
Мовчазній, холодній айстроньці-княжні
Він освідчувався у коханні пізнім.
За верлібром Сергія Овченка «Листопад»
https://www.facebook.com/profile.php?id=100003207350568
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640680
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2016
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)