Часом з’являється відчуття, ніби ти – СРСР,
а твої колишні ідеї – немов незнищенний світовий комунізм.
Імперію давно розірвали на шматки, як весільний коровай.
Проте й досі червоний прапор квітне в серцях
Куби, В’єтнаму, Китаю, Північної Кореї...
Отак і ти давно охолов, наче батьківська паяльна лампа;
розсипався на дрібні піщинки, стерся.
А всі, хто колись був інфікований твоїм божевіллям,
і досі його ревно сповідують, твої вірні паломники.
Щодня приносячи в жертву тобі
своїх баранів, кіз, верблюдів,
б’ючи поклони і читаючи молитви.
Свого часу ти пройшов усі стадії розквіту й занепаду.
Революція зірвала тобі мозок.
Терор тримав у страху невірних та проштовхував ідеї.
Відлига – стратегічний хід, аби загоїти рани та ґулі.
Застій – як наслідок старіння вождів – запалу і незламності.
Перебудова – істеричне прагнення зберегти систему.
Розвал – бунт тисяч тюремників при мільйонах в'язнів
усередині твоєї імперії.
Коли цілком віддаєш себе ідеї, наче тіло – вогкій землі,
шлях попереду тебе автоматично розчищується,
ніби невидимий бульдозер орудує ковшем
розгрібаючи снігові замети твоїх негараздів.
Однак, комунізм не прийшов у двотисячному році...
Та тут починається, власне, найцікавіше:
в тобі стрімко набирає обертів
барабан револьвера, кулі якого –
старі реакційні сили та ідеології...
© Саша Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640618
Рубрика: Верлібр
дата надходження 02.02.2016
автор: Олександр Обрій