Говорять, що очі не вміють брехати,
Очі - дзеркало душі.
Я хочу, вам історію розказати,
А ви вже вірте мені,
Чи ні...
Одного зимового вечора,
Коли місто накрила темрява.
В квартирах було тісно
І може хтось навмисно звелів,
Щоб ти зустрів мене.
А я брела по вулиці,
Думками оповита.
Засніжені ілюзії
І я немов би вбита,
Та раптом моя вулиця ввімкнула ліхтарі.
Думки сумні забулися
Від холоду сховались в димарі.
Я зупинилась лиш на мить,
Твоя тінь дорогу загородила.
Серце в грудях щемить,
А за спиною, вже немов би крила...
Навколо лиш темрява і тиша
Так запутано й усе не ясно.
Чути, як десь пробігла мишка.
І я побачила очі, повні нещастя...
Хвилина... Дві...
Години... Безкінечність...
Наша прогулянка у вічність перейшла
В твоїх очах, я бачила безмежність
Найголовніше, я в них
Себе знайшла...
В його очах
Завжди ховалось літо
Буяли трави і гули ліси.
Була його я поглядом зігріта
І посмішка, як крапельки роси...
Та що за зустріч,
Що нема розлуки
Твоє "люблю" звучало
Тихо й просто.
Пам'ятаю, як ти тримав за руку,
Та очі бува гаснуть зі сходом сонця...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2016
автор: Ліна Кобевко