Важкі часи настали для країни:
Нестача їжі й свіжої води,
Вогонь лишає з міст одні руїни.
То є Кілгарра джерелом біди.
Дракон, вбиваючи, готує помсту
Для Утера, страшного короля,
Що нищив магію, чаклунство і відьомство,
Та ось тепер горить його земля.
Кілгарра спалює людей та їх домівки…
А Мерлін в розпачі кричить йому: «Чому?»
Він не очікував такої от кінцівки
Й що знову Камелот спіткає тьму.
Він направляв на нього усю силу,
Всю магію, відому на той час,
Але з Драконом був зовсім безсилим
Й лиш сподівався на останній шанс.
Артур Дракона дратував мечами,
І той його відкинув до стіни.
Впав Пендрагон, ударившись, в нестямі,
Поринувши в сон бездиханних і німих.
І Мерлін глянув дико на Дракона,
Заговорив із ним, мов батько з сином.
Обоє створені по релігійному закону,
Вони тепер були в усім єдині.
Кілгарра слухав, голову схиливши,
А Мерлін говорив страшно-магічно...
Нарешті злий Дракон йому скорився
І, відлітаючи, залишив Камелот навічно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640218
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 31.01.2016
автор: *Кассіопея*