Вона відкидає полу вовняної ковдри
і довго наважується вилізти з теплого ліжка.
Вона знає, що в неї давно вже немає нікого.
Вона себе обіймає светром —
тихо і ніжно...
Знайома з Канади раз в місяць дзвонить у скайпі
А весь останній час можна не їсти й не одягатись.
Її самота їй же груди ножем розтинає навпіл,
Але вона не хоче нею ділитись...
Вона любить її обіймати.
якби він бачив скільки після нього було списано
листків у клітинку і в шухляду назавжди заховано...
Він би кохав її вічно. І він би точно її не залишив.
А тепер вона плаче,
а він вдома палить утомлено.
Вона кожного ранку заходить в мережу — чи немає
Листа від нього на її пусту електронну пошту.
Й не буде ніколи. Він вже, навіть, її й не згадає.
Хоч вона іноді буває твереза
й напрочуд хороша.
Вона довго не вилазить із теплого ліжка.
Головний біль її знову заганяє ногами під ковдру.
Вона обіймає подушку, їй щось шепоче слізно
І розуміє, що давно уже
непотрібна нікому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2016
автор: Олька Оленька