Поле,
рідне прабатьківське поле,
як би не склалася доля,
завжди до тебе горнусь.
В світах
довго не стану блукати,
а повернуся до хати –
в рідну пракиївську Русь.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
І ти чекай мене,
з усіх доріг чекай,
коханий край!
Доле,
небом дарована доле,
дай мені розуму й волі –
я тобі серце віддав.
Ніде
я не прошу собі раю,
тільки якби в ріднокраї
не поселялась біда.
Мотив звучить, веде,
у неозору даль.
Та тільки ж ти мене
й на мить не покидай,
і сили дай!
Воле,
будь непохитною, воле,
щоб не цуралася доля
й поле родило врожай.
За те,
щоб не велися, як вівці,
в згоді жили українці –
жити й померти не жаль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639632
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.01.2016
автор: Олександр ПЕЧОРА