я – дзеркало:
амальга́ма і скло…
від моєї поверхні
одбивається світло,
на темній же половині –
сплавлено-двоєдині
ртуть і срібло,
на́чорно зафарбовані…
на шліфованій
шкляній площині
ламаються-
відбиваються промені
пунктирні умовні лінії
виводять зображення
за двоплощи́нні межі мої
так виникають ілюзії…
враження
перспективи і глибини́
зорові ома́ни –
не з моєї вини…
квіти у вазі стоять на столі –
квіти у вазі стоять у дзеркалі…
і перші, і другі квітки
взаємно милуються
на свої відбитки
а дзеркало?
багате уявою тло?
ефекти-казки́-ви́гадки:
дзеркалам не належать квітки,
навіть і їхні відбитки…
тільки враження…
зображення-від-ображення
як позолота
на куполі храму –
у часі
лущиться амальгама:
і розповзається тьмаво пляма
між берегами
рами…
незряча крізна пля-ма…
тут у мене – нічого нема:
окроме ігор тіні і світла
на поверхні скла
…дзеркало – на шарнірі
у триви́мірі…
од небокраю до небокраю –
усією площею споглядаю:
неповторима краса земна –
усе-можливо-ра́курсна
28.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639264
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 28.01.2016
автор: Валя Савелюк