Я не дозволю собі чути те,
Чого не бачила на власні очі,
Минають дні, роки і час іде,
Але не чути — бачити я хочу!
Навіщо обіцянки та слова,
Які нічого тут для нас не значать,
Я знаю, які в мене є права,
Твою брехню все рівно ми побачим!
Країну розірвали на шматки.
Була країна — і нема країни,
Залишились лиш шкіра та кістки,
Залишились одні руїни.
Чого ти став, розказуєш мені
В екрані синім, як нам далі жити,
Коли руїни досі у вогні,
Коли країна смертю оповита!
Твоя брехня солодка та палка,
Гірким дощем проходить по країні,
Вона захоплююча, творча і жарка,
Та ми не вірим тобі, ми не вірим!
Облиш ти нас назавжди, замовчи!
Твої слова мігренню б'ють по скроні,
Ні слова більше, навіть не шепчи,
Нікого вже нема в твоїм полоні.
Самі зуміємо, самі переживем,
Візьмемо разом ми країну в руки,
Вона збереться разом й заживе!
Красу свою омиє від багнюки.
20.11.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639255
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.01.2016
автор: Юлія Нова