Летять роки, як в небі журавлі,
Постійно, безперервно і невпинно.
Не можу зрозуміти взагалі,
Чому життя іти вперед повинно?
Замри на мить, на тижні, на роки,
Та що я кажу, це вже не можливо,
Воно летить вперед, не навпаки,
Побачити кінець йому важливо.
Та хоч годинку сядь, перепочинь,
Ніхто тебе гонити в бік не буде,
Забудь про правила своїх святинь
І байдуже, що скажуть на це люде!
Та оглянулось на секунду лиш одну,
Здійняло в небо свої ясні очі
“Послухай, мила, що тобі скажу,
Час зупинити — всі такі охочі.
Завмерти в молодості, в здравому умі,
Дивитись, як старіють твої друзі
Й душа твоя далеко у пітьмі
Піде зі злом у шлюбному союзі.
Я сяду тут перепочить сповна,
В житті, ти знаєш, все закономірно,
Ти будеш жить! А твоє немовля
Чекати буде у пітьмі покірно.
І не пізнає воно ніжність цю,
І не відчує материнську ласку,
Не буде знати запах чебрецю,
І не почує на ніч казку..."
Стоїть життя хвилину, дві,
Стоїть собі немов примара.
"Чого ж стоїш ти?! Та біжи, біжи!
Життя прожити — це ж не кара!
Побавитись в дитинстві я змогла,
Із юності у зрілість перейти
І старість прийняти вже зможу я,
Та далі вже дорогою піти.
Життя летить із журавлями в небі,
Летить упевнено і знає вже куди,
По правді жити хочу я, далебі,
І в пам'яті зостатись назавжди.
20.11.2015 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639252
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.01.2016
автор: Юлія Нова