Він усе ніяк не міг відігріти руки,
Я торкалась до них своїми вустами.
Й розуміла: крізь біль розлуки
Рідними ми з ним так і не стали.
Я йому писала вірші і прозу,
Але словом до душі не торкнутись.
Він вбачав у мені загрозу:
Цілуватись можна, серцями ж не перетнутись.
Так мені хотілося кинути виклик,
Мов, давай, приїдь, а я тобі не відкрию.
Але не у помсті сутність «любити».
Він мені ламав поцілунками шию.
Він мені калічив доторком ноги,
Все холодними своїми руками.
Як же глузували небесні боги!
Що рідними ми з ним так і не стали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639149
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2016
автор: Сокол Катя