Замітають сніги,
обіймають натомлене місто -
Всі стежки, всі сліди,
замітають і пам'ять, і біль...
В світлім храмі зими
так просторо, так первопречисто...
Заблукала й тривога
у мареві сонних снігів...
Відбули, одійшли,
відкривавились і відболіли
І любов, і печаль,
і прощання оті, й каяття...
Невагомо-легкі,
все сніги пеленою укрили,
Замітає зима
таємницю початків життя.
Прикрашає той сон
фейєрверками зоряних іскор,
Білим плетивом віт
у казково-ажурних садах...
Срібнодзвоном копит
і синички-співаночки свистом,
Поцілунком твоїм,
що відтав на холодних вустах...
Поховає зима
таємницю кінця і початку
У глибоких снігах,
під склепінням льодів забуття.
Тільки все оживе
і відродиться з сонцепочатком:
І любов, і печаль,
бо без цього немає життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638826
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.01.2016
автор: Світла (Імашева Світлана)