Твій сміх заповнився мені понад усе.
Такий дитячий сміх, такий заразний,
Він щирий був, і теплий, і виразний,
Він був мій світ, він був - моє усе...
А ще я пам'ятаю твої очі...
Такі веселі, втомлені... Сумні...
Як перший промінь сонця навесні
Вони мене так зігрівали серед ночі!
Я буду пам'ятати твої руки,
Такі скалічені, натруджені вони,
Переробити вони все могли!
Не помічаючи, які це муки.
Я пам'ятаю.. так я пам'ятаю...
Образливі слова свої тобі,
Які мене так колють у пітьмі,
Та ти не ображалась, я це знаю.
Моя старенька, та ще молода,
Душа твоя скалічена роками,
Моя бабуся, мама моїй мамі
Така красива, добра і сумна.
Ідеш собі стежинкою своєю
За небокрай, кудись у небуття
І обрій синій наче навмання
Прикидується постаттю твоєю.
Куди пішла від нас, моя ти старша мамо?!
Чому так рано ти покинула цей світ?
Пішла одна і не взяла нічого в свій політ
І серце твоє битись перестало...
19.11.2015 р.
(На фото моя бабуличка Ісакова
Марія Павлівна)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638753
Рубрика: Присвячення
дата надходження 26.01.2016
автор: Юлія Нова