У вирву часу скочуються дні,
Пилюка забуття роки вкриває.
Живемо між людьми, але одні
І ця самотність інколи лякає.
Збігають дні та обкрадають нас,
Неначе обриває листя вітер.
Лікує і вбиває водночас
Звичайне слово складене із літер.
А, що тоді казати вже про час
Його ми так сприймаємо нарізно.
Радіємо, – дорослих робить нас,
Що схаменутись вже буває пізно.
Гадаємо, що з часом ми на Ти,
Що в нас його ще скільки заманеться.
А оглянутись, спалені мости,
Ніхто ніколи в юність не вернеться.
Коли наш час вже добіжить кінця
І вже ніщо нікому не змінити,
Збагнеш тоді, перед лицем Творця,
Як час цінив, як мало встиг зробити…
25.01.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638622
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.01.2016
автор: Мирослав Вересюк