Із часом все в житті минає:
Падіння, злети, боротьба,
Дитинство, молодість, кар’єра ,
Та залишається душа.
Лікуються у нас як серце,
Так і нирки, зуби, голова,
Одне чомусь невиліковне –
Це знов – таки і є душа.
Вона, як все, із компонентів,
Таких як пам'ять, почуття
Вона із смородом, що верне,
Або ж із запахом «весна».
Її не купиш, не продаси
Не вкрадеш, нікому не віддаси
Її не вб’єш, вона безсмертна,
Вона є наша тіла жертва,
В ній міститься наше життя:
Гріхи, свобода, каяття,
Всі мрії, плани, все буття,
Це все в душі – вона ж твоя!
Та все ж вона в нас без броні,
Тому ми ранимо її,
Ми оскверняєм, цементуєм,
Та ми ж не статую гіпсуєм!
Вона не вмре й не задихнеться,
Та грішним запахом пройметься!
А тіло буде, як завжди,
«Не забивати голови».
Пізніше чим її підкупиш:
Можливо, шубу, шапку купиш?
Чи, може, плитку шоколадну?
Чи одяг, зачіску парадну?
Не треба, це візьми собі! Це «жесть»!
Не кривдь її, вона ж в тебе єдина!
Душі потрібна честь.
Не забувай, що ти людина!
22.02.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2016
автор: bojkiv4anka