Я не забув той синій вогник,
Який горів колись в мені.
Він грів не так як все на світі,
Розпалював своє життя.
Нові створіння, нові квіти,
Усе було лише моє.
Я був хазяїном усюди
І мою власність я любив.
Всі спілкувалися без мови,
Усе було в синіх тонах,
Не було сонця та і часу,
Та ніч світила для усіх.
Усі - це я, і весь мій світ.
Не зник він зараз, лише стих.
Я пам'ятаю всіх у ньому.
Ті дотики цікавих рук
На гілці дерева чудного,
У просторі жаданих втіх.
Колись я знову повернуся
До дому теплого вгорі,
Де всі мене давно чекають
І тужать за своїм творцем.
Закрию вхід туди назавжди,
Створю ще більш нових чудес.
Пірну у води темносині,
Торкнусь жіночих, ніжних тіл.
І лиш тоді я заспокоюсь,
Подякую і там лишусь.
Засну у їх теплих обіймах,
Ніколи більше не піду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638030
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 23.01.2016
автор: Ремаєв Сергій