Думки, думки, думки, думки…
Вони липнуть до твого чола, мов мухи до кухонного столу.
Ти їх відганяєш,
а вони знову летять, дзижчать тобі під вухом і не дають розслабитися.
Та хіба у цьому світі можна розслабитися?
Ти тільки сів за стіл, випив кави чи вина,
тільки ступив ногою у місце, де малі сотворіння - мурахи, будують свою хату, а дерева розповідають своїм поодиноким відвідувачам про побачене на своєму віку,
тільки вирішив послухати музику, що пережила твоїх дідів та батьків
чи взяв до рук книгу відомого автора бестселерів,
щоби отримати естетичну насолоду чи пізнати щось таке, чого ти ще не пізнав, досі живучи на цій голубій планеті,
ти, врешті, тільки приліг, щоби прорубати вікно – ні, не в Європу, а у позареальну дійсність,
а десь уже за кілька сотень кілометрів від тебе пролетіла куля-дура
чи бабахнула граната,
хтось упав від доторку непрошеної кістлявої гості,
а хтось ще відбивається від неї, корчачись від болю і рахуючи хвилини до того часу, поки зійде над ним сонце щастя.
А ще хтось, збитий мажором «Мазди» чи Ланд-ровера», котиться дорогою, мов футбольний м’яч і молиться, щоби це були не останні його кульбіти на цій землі, бо він щось там ще комусь завинив.
Хтось, може навіть за твоєю стіною, плаче від гіркого слова, яке вкинули у його середину, і воно ріже її не згірше ножа.
Це «хтось» лягає на твоє серце болем.
Бо це «хтось» - це твої брати і сестри, діти Адама і Єви.
А в тобі і так багато болю – твого, власного.
І ти думаєш, як з цим всім бути?
Як бути?
Невже завжди життя буде нагадувати цю кляту шахову дошку?
Невже завжди поряд зі сміхом буде плач,
поряд з блаженством – біль,
і це все буде йти почергово,
як ніч і день,
як місяць і сонце,
як життя і смерть?
Невже і справді нічого змінити не можна?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637976
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 23.01.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)