Скриплять дерева, перестук гілок,
Ген у верхів’ї вітер хазяйнує.
Немов знічев’я в руки взяв ціпок
І з тиші перемерзлої кепкує.
До низу він пробратися не зміг,
А може просто не було бажання?
Рипить зрадливо під ногами сніг,
Лишаючи слідів татуювання.
Безлистий ліс від стиду занімів,
Прикривши сором покривалом білим.
Краса і спокій, що бракує слів,
Застигла вічність часом скрижанілим.
20.01.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637344
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.01.2016
автор: Мирослав Вересюк