Наверно, так уж повелось от века,
В народе говорится иногда,
Что где-то есть порой у человека
Далекая, счастливая звезда.
А коль звезда по небу покатилась,
В глубокой тьме прочерчивая след,
То где-то, значит, жизнь остановилась
И что кого-то в мире больше нет.
Едуард Асадов-Моя звезда
Такою зіркою була Віра Іванівна Дяченко, яка була моєю пацієнткою на дільниці.
Вперше я познайомилась з Вірою Іванівною під час прийому . До мене зайшла маленька, тендітна жіночка й, привітно посміхаючись, привіталась. З перших хвилин нашого спілкування я відчула, як мене овіяло теплом від цієї тендітної інтелектуальної особи. Я ознайомилась з проблемою, яка тривожила Віру Іванівну. Вона мені розповіла, що в 1984 році її з уроку забрала карета швидкої допомоги відразу на операційний стіл, де була проведена операція з приводу гострого флегмонозного апендициту. Під час операції була влита чи то донорська кров, чи плазма. Після цієї операції довгі роки самопочуття погіршувалось і в 1990 році вона лягла на лікування в клініку в Львові, де були лікарі з Німеччини. Вперше зробили аналіз крові новими препаратами і виявили вірус гепатиту “C.” Не буду кривити душею, проблема виявилась не дуже приємною. Про гепатит «С» Віра Іванівна вже знала дуже багато, адже уже неодноразово за ці роки лікувалась в різних лікувальних закладах.
Вона була дуже акуратною пацієнткою в лікуванні, мужньою в розумінні , що її чекає в майбутньому і в той же час великою оптимісткою. Я ніколи не бачила її в депресивному стані, вона завжди була усміхнена і, жартуючи, на всіх виливала своє тепло. Востаннє я бачила Віру Іванівну під час відвідування вдома. В неї піднялась температура і з’явився сильний кашель. Я порекомендувала лягти в лікарню для попередження запалення легенів. Більше я не бачила цю прекрасну з вигляду,приємну в спілкуванні жіночку. Про те, що Віри Іванівни вже немає з нами, я дізналась від морально вбитого горем її чоловіка Володимира Івановича.
Мені, як лікуючому лікареві, завжди боляче, коли не стає на твоїй дільниці людини, з якою довший час спілкувалась, відчуваючи себе щасливою, надаючи допомогу. Мені дуже боляче, що я більше не зустрінусь з цією мужньою, високо інтелектуальною жіночкою.
Дільничий лікар - терапевт Бондаренко Наталія Леонідівна.
P.S.-Ця чудова,мужня людина пішла із життя через два роки після смерті моєї дружини. Я присвятив їй вірш. Володимир Іванович.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636765
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.01.2016
автор: DVI