Я пам"ятаю, Сонце впало
І загорілася Земля,
І дощ линув, а нам все мало,
Ми все долаємо свій шлях,
Ту відстань, що роками ділить,
Той час, що все кудись летить,
Що за неділею - неділя,
А за верстою - ще версти...
Сміялось небо веселково -
Не стало сили у громів -
Вирішуйте! Усе чудово:
І ти спішила, й він зумів...
Та знову блискавкою - поряд,
Аж ляснуло, щоб розлучить.
Луна скотилася до моря,
Стіною - дощ! А час мовчить...
Мовчить уперто. Чи лікує,
Чи вже втомився нас гукать,
А, може, просто так маскує,
Що нас трима його рука...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636676
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2016
автор: Наташа Марос