Важким кроком іду по болоту вперед,
гаю час без маршруту і цілі.
Ріже руки та плечі життя очерет,
вийти з нього не маю надії.
Крок за кроком я вязну в густому багні,
це супільство за ноги тримає.
І мільйони людей тут гниють у землі,
a звільнитись ніхто не бажає.
Вони істинно мертві, хоч тілом живі
та свідомість давно вже заснула.
Терплять болі нестерпні, снують у багні
і навічно смак щастя забули.
Я ж ще досі живий й на відміну від них,
я весь дивний цей світ помічаю.
І нехай всі кричать, що я дурень та псих,
усе далі вперед я ступаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2016
автор: Олексій Сонях