( невигадана історія)
ТІЛО
Вродлива юнка, ноги аж від шиї,
В очах фіалкових іскриться світ.
Як лялечка гарненька - говорили,
Струнка та ніжна, мов весняний квіт.
Душа її, на жаль, лише страждала,
Бо тіло грішне правило завжди.
Нещасну плоть безмірно потішала,
Духовним не цікавилась тоді...
Не раз на вроду дивну задивлялись
Усі, до втрати навіть дару мов...
Вона таких, як " снігом" обпікала,
Закоханих багато і розмов…
Мрійливо нареченого чекала?..
Напевно ні, -- закохана в собі,
В люстерко все, без міри, зазирала,
Не бачила від себе кращої!..
Чимало днів порожніх тих минуло
В душі не зародилось почуття.
Можливо, в тім батьків провина була,
Злий долі жарт, забуте каяття...
Затиснена в розкішнім, звабнім тілі,
Як у лещатах, змучена душа.
Звільнитись спроби видались несмілі,
Ніхто не чув, для всіх вона - чужа.
ДУША
Господь почув волання ті душі,
Зробивши виклик пещеному тілу:
Аварія… В бинтах, як в кунтуші...
Параліч, юна врода скалічіла...
Минали дні, минали місяці –
Не сила мозку тіло те підняти.
Виходила із забуття душа,
Бо їй хотілося уже літати.
Тоді всміхнувся дівчині Господь,
Щоб по-новому щастя показати:
Не має значення нещасна плоть,
Коли душі так хочеться співати.
І заспівала, вибравшись з тенет,
Дівча паралізоване лежало,
Злетіла з уст живих, немов сонет,
Картина, що устами написала.
Господь лишив рухливими вуста
І очі – ті фіалкові віконця.
В них зазирала зроджена душа
І відбивалось променями сонце.
У захваті писала день і ніч
Яскраві ті полотна неповторні.
Давались важко, певно ясна річ, –
Писались лиш душею і любов’ю.
Душа творила, бо душа жила,
Літаючи над нерухомим тілом,
Та дівчина щасливою була,
Закохана у світ, любиме діло.
По-іншому побачила життя,
Призначення своє і зміст у ньому.
Тепер, коли їй знане небуття,
День пролітав у вдячності Святому.
Малює і для себе, й для людей,
Даруючи велике одкровення.
Натхненна Небом, сповнена ідей,
Любов плекає та Господнє вчення.
Дівча залишить свій яскравий слід,
Тут, на землі, її вже не забути.
Вона, як фенікс, ще згадає світ,
Воскресла, щоб усе перевернути!
Буває часто в пошуках мети
Потрібно втратити усе, й здоров’я,
Щоб душу власну та себе знайти,
Наповнити життя лише любов'ю.
Усе високе дане нам з Небес!
17 січня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636380
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2016
автор: палома