Синові очі блакитні

               Сидить  у  хаті  жінка.Не  стара,
               Лиш  срібну  стрічку  горе  вдарувало.
               Був  Новий  рік.Народження  Христа
               І  не  помітила  б.Та  заколядували.

               Зраділа.Підхопилася.Пішла
               Колядникам  виносити  гостинці,
               А  з  ними  -  материнського  тепла,
               У  свято  з  тугою  усе  ж  не  наодинці.

               Солона  покотилася  сльоза
               Від  радості,  напевне,  що  згадали.
               З  портрета  дивиться  єдиний  син  Назар,
               Такі  ж  блакитні  очі,  як  у  мами.

               Скільки  синів  забрала  в  матерів
               Війна  на  Сході,  що  АТО  ще  зветься.
               І  кожен  з  них  вернутися  хотів
               Живим  додому.Ой,  не  доведеться

               Уже  ступить  на  батьківський  поріг,
               Обняти  маму,  діточок,  дружину.
               Та  недарма  кожен  герой  поліг,
               Життя  віддав  за  неньку-Україну.    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636286
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.01.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський