Навіщо?


Моя  країна  -  у  вогні!
За  що  така  біда  мені?
Для  чого  ти,  "російський  брате",  
В  мої  поля  зайшов  солдатом?

Навіщо,  клятий  супостате,  
Почав  ти  нищити  й  вбивати?
І  не  кажи,  що  захищаєш,  -
Життя  в  людей  ти  відбираєш.  

І  не  бреши,  хоч  сам  собі,  
Бо  зло  повернеться  тобі.  
Свою  брехню  не  смій  ховати
 І  ти  вже  мусиш  це  признати:  

Брехнею,  кажуть,  світ  пройдеш,
Але  назад  вже  не  вернеш.



[b]Як  сміла  хресною  ходою  йти[/b]

По-іншому  б  ти  заспівала,
Якби  дитя  спасти  бажала,
А  він  в  окопі  десь  сидів
Й  найбільше,  вижити  хотів.  

Їх  з  неба  фосфором  палили,
Ще  й  газ  задушливий  пустили.
Той  фосфор  з  тіла  робив  шкварку,
Щей  дим  їдкий  всім  на  запарку.

А  той  газ  сльози  визиває,
На  кашель  легені  зриває,
Не  дає  дихать,  бракує  кисню..
Над  головою  смерть  вже  висне..

А  ти  все  бігаєш  по  хаті,  
Не  знаєш,  що  робить,  казати,
Ти  ломиш  руки  й  просиш  Бога  -
Надав  щоб  сину  допомогу.    

Ти  не  знаходиш  місця  в  хаті:
Хай  будуть  вороги  прокляті!
Яким  сьогодні  буде  ранок?
Живим  чи  встріне  син  світанок?

Тоді  б  по-іншому  співала:
Колона  під  обстріл  попала.
Всі  й  син  твій,  з  швидкістю  зайчати,
Щоб  вижити,  давай  тікати.

Снаряди  ззаду  доганяли,
Кого  догнали  -  розривали.
Так,  кілометрів  пятндцять  біг,
Подоки  скінчився  обстріл.

Й  довго  до  тями  не  приходив,
Подоки  з  нього  шок  виходив.
Як  тільки  стало  розвиднятись,
То  до  своїх  став  добиратись.

Два  дні  у  полі  всіх  шукали,
В  пакети  киші  пакували,
А  нам  нічого  не  сказали,
Про  цю  біду  всі  промовчали.  

Тоді  б  по-іншому  співала,
Коли  б  на  ранок  ти  дізналась
Новину  страшну  в  цій  війні
Й  везли  б  дитя  твоє  в  труні.

Йому  б  ще  тільки  жити  й  жити,
А  кат  посмів  його  убити..
Невже  б  не  стала  цим  журитись?
Як  смієш  їх  богам  молитись?!

Скажи:  чи  дружна,  чи  єдина
В  нас  рідна,  славна  Україна?  -
Один  в  окопі  догниває,
А  другий  кату  догоджає.

Скажи:  чи  совість  в  тебе  є?
І  що  тобі  хода  дає?
Як  смієш  ти  на  тих  плювати,
Кого  убили  супостати?

І  що  тоді  ти  заспіваєш,
Коли  у  небі  пострічаєш,
Мого  синочка  з  Ангелами,
Який  поліг  за  нас  із  вами?

За  українську  всю  родину,
Єдину  мирну  Україну.






[b]Тобі,  Донбасе[/b]

Ти,  як  непутьова  дитина,
Що  в  мандрах  по  світу  блудила,
Й  багато  біди  наробила  -
Ще  б  трішки  й  себе  загубила.

Тобі  було  крепко  начхати
На  те,  як  живе  твоя  мати,  
Чи  є  чим  сім'ю  годувати.
Тобі  було,  просто,  плювати..  

А  мати  в  ярмі  все  стогнала,
Під  ординців  спину  прогинала,
А  коли  з  під  гніту  повстала,
То  тоді  ти  її  не  признала.

Стала  ворогу  допомагати
І  рідну  неньку  обзивати,
Сімейне  добро  роздавати,
Родину  свою  убивати.

Проснись,  непутьова  дитино!
Подивися,  що  ти  наробила:
Земляків  багато  убила
І  себе  зі  світу  згубила.













адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=636107
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2016
автор: Ольга Калина