Благословив Бог жінку українську,
І статну, і розумну, і стійку.
І душу дав величну їй арійську,
Лиш доленьку надміру вже гірку...
Вона - матуся, спить дитя в орелі,
І господиня гарна, зробить все,
І сонцем сяє чистота в оселі,
Завжди найкраще в світ оцей несе.
Віки синів своїх випроводжає,
Щоб боронили рід від зла, біди.
Від болю непомірного ридає,
Найкращі гинуть... Дітися куди?
Злітають соколи і тануть в небі, –
Землею не схорониться душа.
У бій вони вступають при потребі,
Тримаючись Господнього меча.
Прароду мати, берегиня Краю,
Святої віри в правду і добро.
В любові, світлі всіх ведеш до раю,
Єдина твердь, щоб винищити зло.
Лунає щира пісня над землею,
Козацькими шляхами у степах,
Матуся за синами - у гілею*
Летить,щоб поруч бути, наче птах…
Блукає тихо вечір верболозом,
Розплетена розкішна ще коса,
Посріблене, як місяцем, волосся,
Віддана дітям сила та краса...
Надійна, вірна берегиня Краю,
Із уст твоїх і мова, і пісні.
Про тебе, непокірну, світ весь знає,
Любов'ю зло долаєш у війні.
Господь Тебе завжди оберігає.
З тобою - правда! І не плач вві сні!
*гілея - плавневі ліси в пониззі Дніпра
12 січня 2016
(с) Валентина гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=635346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.01.2016
автор: палома