ці гострі скелі - велета ребро,
з кісток ростуть язичницькі видіння,
і я крізь пам'яті туманне скло
дивлюся, як минають покоління.
вирує міф в столітнім казані,
сивіють гір безмовнії сказання,
із Яв'ю Нав у ритуальному вогні
зливаються, клекочуть замовляння.
екстази трем збігає по спині,
бурштиннобарвно міниться епоха,
в утробі Ночі поштовхи лункі -
то з надр земних виходить тінь Сварога
і жил моїх міцніє тятива,
і нитки крові вишивають долю,
очима пильними премудрого волхва
мені у серце заглядають гори
і стріли-позирки невидимих істот
пускає з лука ліс оленерогий,
і котиться із урвищ до висот
минувшини відлуніє розлоге
хлібина сонця кришиться теплом,
сплива дощем чаклунського намиста,
з гірських порепаних долонь
я п'ю давнин сльозини чисті
10.01.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634765
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 10.01.2016
автор: Віталій Стецула