...і пусто на душі... Я наче в комі.
І сліз уже моря та океани.
Заручники, закуті у кайдани
більш вільні, аніж я в своєму домі.
За звичкою щось роблю, посміхаюсь.
Всередині - суцільне попелище,
і люта мла, і грізно вітер свище...
Крізь нього докричатись намагаюсь.
Достукатись, докликатись, добратись
до істини, до рішення, до волі,
до рятівного повороту долі
дійти, чи доповзти, хоч як дістатись!!!
Та наче лобом у стіну бетонну...
Втрачаю глузд і кровоточать рани,
а власноруч одягнені кайдани,
все тягнуть вниз, у прірву, у бездонну.
І довга та важка така розмова,
ножем у моїм серці залишилась.
На жаль, оце й усе чого добилась-
у душу стужа перейшла зимова...
...і сили тануть, піддаюся втомі.
І пусто на душі. Я ніби в комі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634669
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.01.2016
автор: Юлія Сніжна