Стоїш тепер, смієшся.
Й чого була такою?!
Тобі тепер здається,
що ти була дурною!
І так по колу - знову й знову,
одні і ті ж рубці.
Граблі старі - не нові.
І лиш надія в кулаці.
Намертво стиснута,
не випустиш.
Залишилась лише вона.
Живеш. Летиш, падеш, встаєш.
А все одна.
Шукаєш відповіді, сенс буття.
І як на сповіді - лиш каяття
із уст зринає, лине в вись.
Усе, все-все минає, не журись.
Ти теж минеш колись.
грудень, 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634225
Рубрика: Нарис
дата надходження 08.01.2016
автор: Марія Микуляк