Для твоїх очей не існує нічого незграбного,
Нічого непотрібного, нічого незламного.
Жоден не роздратує тебе і не завдасть болю:
Навіть якщо цвяхами проб’є ступні й долоні,
Розгатить тіло, шукаючи в нутрощах дарунки,
Залишить на колінах кроваві листи і цілунки.
Дивитись на тебе треба крізь затемнене скло,
Це мають знати всі, кого в наших краях не було;
Слухати твій голос можна лише коли спиш –
Насправді, ми досі живі тому, що ти переважно мовчиш.
Хтось намагався співати кілька з твоїх нестерпних імен, -
Троє злетіли в небо, один чоловік помер.
Місто змінило своє обличчя, змінило свої голоси, -
Дітям немає сенсу гратися, слухати батьків і рости.
Декому ще вдається жити так, наче ніц не було.
Завжди знаходяться люди, що сіятимуть зерно,
Попри те, що гравітація щезла, Ясон вкрав руно.
Але я не з таких: не зміг проігнорувати сліди -
Ті, що залишав біля вікон, аби легше було знайти...
Я знав і без того, де твій дім, де твої імена,
Я знав, бо кожної ночі куштував твоєї води і вина.
Доки не помітив, що боюся вимовити зайве слово;
Втратив лік часу, плутаю, де мої, а де чужі закони;
Тепер тут важко розрізнити свою голову від чужої –
Забуті місця стали близькі, таємні думки – знайомі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633964
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.01.2016
автор: north_wind