АБО КОЖЕН СВОЮ ДОЛЮ МАЄ
Народився в полі він,
Бавився у травах.
Біг, шукав собі екстрим
Навіть у канавах.
Бовтав воду у ставку,
Смикав за хустинку.
Витер сльози малюку,
Втім, штовхнув у спинку.
Як з бешкетником буває,
До всіх в нього справа.
Щічки тільки надуває
Зліва, а чи справа.
Веселиться простачок:
Розігнав хмаринку,
Паперовий літачок
Кинув у корзинку.
Ніжно квіти обіймає,
Пестить маківки усім.
Сум лише він викликає
У ялиці, як б"є грім.
В пам'яті її рубець,
Хоч давно минуло:
«Дув легенький вітерець,
Потім - не забулось:
Затемнілось навкруги,
Розірвалось небо
Громовиці батоги
Всюди, де не треба…
І скалічили мене,
Витягнули душу,
Отже, доля не мине –
Жить в бандурі мушу…»
І шукає по лісах
Майстер бандуристу
Ту ялицю-громовицю
Сумно-голосисту…
Вітер злегка підганяє,
Вказує дорогу.
Кожен власну долю має
І свої тривоги.
30 грудня 2015
(с) Валентина Гуменюк
Примітка: музичний інструмент бандуру виготовляють
з ялиці, в яку вдарила громовиця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632491
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2015
автор: палома