Закружляла зажурено віхола,
Зачепила і крони й стодоли.
Воно довго блукала і їхала,
Не збагнула, як і захолола.
Вона довго блискітками сіяла
Тільки блиском навіки не втішить.
За вітрами печалі розвіяла,
І свою крихту щастя, між іншим...
Накувала зозуля в ніч місячну,
Віку довгого, та без любові...
Пролітає сніжинка...вже тисячна -
У важкій та нелюбій розмові.
Але вірю, що віхола спиниться,
Насипаючи десь кучугури,
Хоч кохання моє і на милицях,
Не таке вже воно і похмуре.
Не таке безнадійне, хоч глумиться,
Розливає бурхливо натхнення,
Обнімаючи палко, насупиться, -
Доки вірим, віщуєм знамення...
28 12.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.12.2015
автор: Ліна Ланська