Все осінь покриває злотоцвітом,
Безжально палить так своїм вогнем...
О, хтось чека її з палким привітом,
А я її вважаю махлярем.
Осяде в серці, тихо затаїться,
Розбудить непотрібний романтизм.
Й шепоче так нечутно:"Озовіться,
Думки лихі, що тягнуть душу вниз!"
О, Осене, о ясночола пані!
Навіщо одбирать мої останні
Дурні надії на усе святе?..
Я ж вірила у справедливість світу —
Проблем нема і завше буде літо...
Та боляче все правдою цвіте.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631635
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 26.12.2015
автор: Ірина Мельничин