Ніщо мене не гоїть так,як сміх.
Я над собою – більш за всіх кепкую,
хоч вади поки що не абеткую,
та вже давно – покажчик стислий їх.
Недоліки мої - колючий парк,
характеру підтоптана сторожа.
Ти споглядаєш через огорожу,
як я палаю,ніби Жанна д’Арк,
на хиб моїх вогні. Судомить карк
тобі, та вад зректися я не можу,
не вмію. Очі до небес підводжу :
людинолюбство - Бог а чи Ремарк?..
Недоліки – мої товариші,
що повсякчас рятують від погорди,
не раз натхненням до і без нагоди
обернені в невдавані вірші.
.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=631224
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 24.12.2015
автор: Любов Матузок