Вже давно чорно-білим лелекою
Відлетіло дитинство у вирій.
Лише в снах із дороги далекої
Жде матуся в хустині білій.
Там хатина й досі заквітчана,
В ній на покутях щастя колоситься,
Чорнобривцями радість увінчана,
І душа ніби в небо проситься.
Там в сорочку з туманів білих
На світанку сади одягаються,
Чистим росам у травах спілих
Босоногі діти всміхаються.
Там хліби у печі – мов щастя.
Й найсмачніша вода в криниці…
Небесами усім воздасться,
Хто тепло береже в світлиці.
Хто садок засіває квітами,
Хто в хатині запалює свічі,
Роду нашого вдячним поглядом
Тим ікони дивляться в вічі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630371
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.12.2015
автор: Luka