Спалахують спомини і виростають в заграви,
а далі ,на згарищі їх , бовваніє пітьма.
Маєтний добродію, що Вам до стін із уяви?
Я знаю, для Вас вже ні раю, ні пекла нема.
Куди ж ідемо? Сонце зранку згубилось в поземці,
ми – вдвох, довкруги – тільки поле і снігу кряжі.
Дороги бігма,і ми в хаосі цім – іноземці,
а Ваш поцілунок – то вільний підрядник душі.
Блискучий переклад! В оману ввели , іномовцю,
звернувши в бажань закапелки , де пальців арго,
лиш нам зрозуміле. Волають серця гучномовцем
в театрі абсурду, ми - двоє акторів його.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2015
автор: Любов Матузок