Жила в лісі лисиця. Злодюга була.
В селі кури в людей крала,
І в ліс густий їх несла,
У неї в землі нора там була.
Та старість не рідна тітка,
Сама до лисиці в гості прийшла.
Лисиця постаріла, знесиліла.
Не була як раніше прудка,
То й красти курей уже не могла.
І виникла в неї думка така:
-Хитрістю треба зловити в селі когута.
Уставши рано-раненько, в руки палицю взяла,
І в село попід плотами, подалась крадькома.
У селі на плоті когут сидів і кукурікав.
Будити людей, такий обов"язок Бог йому дав.
Побачив лисицю когут сказав:
-Ку-ку-рі-ку! Ох і хитрюща ти!
На палицю опираєшся, неначе немічна, стара.
Та бачу, хочеш мене одурити.
Мене ти лисице хочеш зловити.
-Гей, півню, не кажи такого,- лисиця сказала
-Я справді, немічною, старою стала.
Зубів гострих тепер я не маю,
Тільки овочі та фрукти споживаю.
-Ти правду кажеш, лисице?-півень запитав.
-Авжеж правду,-відповіла лисиця.
-Чи бачив ти, щоб на старості хтось брехав?
У лісі давно усі птахи знають,
Що у мене є гарний садок.
Там просо, пшениця на землю опадають,
Збирти урожай прийшов уже строк.
Сюди птахи щодень прилітають,
Пшеницю, кукурудзу, клюють,
В достатку вони тут живуть.
Когут подумав, подумав, та й каже:
-З тобою лисичко в садок твій піду,
А можна курочку з собою я візьму.
-А чогож не взяти? Ходімо її шукати.
Аж ось, на зустріч їм курка іде.
-Ко-ко-ко,- закричала вона.
-Рятуте люди! Це ж біда буде,
Ач,бісова лисиця когута одурила,
Та й на обід собі в ліс веде.
Лисиця помовчала, а півень відповідає:
-Гей,курко, не кажи такого.
Лисиця справді постаріла і зубів немає,
Тепер не кривдить вона нікого,
Тільки ягоди та гриби споживає. І більше нічого.
На старості чесною стала,
Не кривдити птахів, слово вона дала.
А вдома у неї є гарний садок,
Яблука та виноград гілки вигинає.
Просо і пшениця на землю осипались,
І ніхто їх не підбирає.
-Чи він правду каже, лисице? -курка запитала.
-Авжеш правду! -лисиця сказала.
-Невже ти не віриш родичу свому.
На власні очі усе побачиш,
Як прийдеш ти до мого дому.
І рушили далі уже втрьох.
Тут перед ними випурхнула перепілка,
В траві залишаючи вим"ятий слід.
Сіла на вершок пагорба й каже:
-От бісова лисиця, одурила півня та курку
Й веде в ліс собі на обід.
Лисиця та когут промовчали, а курка відповіла:
-Е, не кажи так, перепілко. Лисиця справді постаріла,
Більше нікого не кривдить вона
Гарний садок, як квітник, в лісі насадила,
Що лихого комусь зробила. Щиро кається.
Оце тепер в гості до неї в ліс йдемо,
Там просо, пшениця доспіли на землю осипаються.
-Гей, лисице, чи правда це? - перепілка запитала.
-Авжеш правда!- Лисиця хитро сказала.
Довгенько вони йшли, в ліс густий забрели.
Раптом лисиця стала просити:
-Ой, друзі, я дуже втомилася.
Недалеко є в мене хатка- нора,
Там зможем трохи перепочити.
Та й поїсти нам не завадить. Обідня ж пора.
Півенень з куркою і перепілка погодились.
До печери лисиця їх привела.
-Ну, щиро прошу, шановні гості, заходьте!,-
Так ласкаво до них мову лисиця повела.
- Ні, спочатку ви заходьте,- когут сказав,
-Ви ж на багато старші за нас. Будь- ласка, проходьте!
-Е, ні! - відповіла лисиця,- Я хазяйка, а ви гості,
Радо поршу до свого столу. Друзі заходьте!
Півень з куркою та перепілка в печеру зайшли,
Та й долю лихую вони там знайшли.
Усіх лисиця пропустила, на порозі сіла жваво.
-Тепер суд робити буду, - сказала лукаво.
-Ану, півнику - когутику, ближче підійди,
Що-небудь нам, козаче, розкажи.
-Я нічого не знаю, ви розкажіть,
Ви ж більше на світі прожили. Брехали,
То ж тепер і дальше брешіть.
Ну, когутику, за то, що нічого не знаєш,
Тай ще й так різко ти виступаєш,
Щоранку людям спати не даєш, голосно співаєш,
За усі ці гріхи смертну кару маєш.
Згодом лисиця звернулась до курки:
-Гей,курко, а тепер ти нам що-небудь розкажи.
Затремтіла курка від страху.- Я нічого не знаю.
В курнику я сижу, біля хати гуляю.
Ви мудріша від мене то й і розкажіть.
-А якщо нічого не можеш розказати,
То чому, як знесешся, голосно кудкудачеш,
І криком своїм глушиш людей.
За це смертною карою маю тебе наказати.
Потім до перепілки лисиця звернулась:
-А ти, перепілко, вину найбільшу маєш,
Пурхаєш ти під ногами і усіх лякаєш!
-Е, ні,- сказала перепілка,-цього позову я не приймаю.
Що правда на моєму боці двох свідків я маю.
Лисиця подумала коли перепілка ще двох приведе,
То їжі на зиму в неї ще білше буде.
-Гаразд лети і свідків побільше веди.
І двері з нори перепілці відкрила.
Випурхнула перепілка з нори на волю.
А в лісі мисливець з гончим псом полював.
Підсіла перепілка поблизу собаки,
Але так, щоб він її не впіймав.
І так вона часто сідала, а пес наздоганяв.
На лисячу нору він натрапив і лисицю впіймав.
Написано на основі однойменної казки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630084
Рубрика: Байка
дата надходження 20.12.2015
автор: dashavsky