Кипить війна вже другий рік в Донбасі,
А в Києві доділюють майно…
Людей тримають у постійнім страсі…
Народе, як це трапитись могло?
Адже пройшов ти два яких Майдани,
Невже вогонь уже в тобі потух?
Згадай, як в чотирнадцятім ридали,
Й тепер могилки, мов гриби, ростуть.
За що ціну таку високу платиш,
За бізнес новоявлених панів?
Народе, може ж, досить уже спати,
Складати голови найкращих у війні?
А може, зброю варто повертати
Супроти тих, хто на твоїм горбі,
Щоби укотре владі нагадати,
Що кріслом зобов*язані тобі?
Чи ж варто класти голови на плахи,
Залазить на десятки літ в борги?
О владо, забирай же сім*ї й лахи,
Щоб не було твоєї і ноги.
Собі ж країну іншу побудуєм,
Жить будем, як живе із братом брат,
Пів світу власним хлібом нагодуєм,
Заходимось дітей своїх збирать,
Що розбрелись по всіх-усіх усюдах,
Бо ж з Україною в душі вони живуть,
І це є наші, кращі наші люди,
Що український дух, мов стяг, несуть
В Італію, Німеччину, Канаду,
У Англію, і Польщу, й в США,
У Францію, класичні де принади,
І українська в них живе душа.
19.12.2015.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630083
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 20.12.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)